DOI: 10.36016/VM-2020-106-4

Ветеринарна медицина: міжвідомчий тематичний науковий збірник. 2020. Випуск 106. С. 19–23.

Завантажити повний текст (PDF)

ГЕМАГЛЮТИНУЮЧІ ВЛАСТИВОСТІ ЗБУДНИКІВ ПАРАГРИПУ-3, КОРОНАВІРУСНОЇ ТА РОТАВІРУСНИХ ІНФЕКЦІЙ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ

Корнєйков О. М., Бородай Н. І., Олешко А. Ю., Перфілова C. І.

Національний науковий центр «Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини», Харків, Україна, e-mail: korneykov@ukr.net

Аль Джабарі Мунір

Харківська державна зооветеринарна академія, Харків, Україна

Метою роботи було визначення гемаглютинуючої активності різних штамів збудників парагрипу-3, корона- та ротавірусної інфекцій ВРХ. Напрацювання гемаглютинінів вірусів проводили шляхом інфікування перещеплюваних культур клітин вірусами, визначення їхньої інфекційної активності за цитопатичною дією, з подальшим встановленням гемаглютинуючої активності з еритроцитами різних видів тварин. Установлено, що в межах одного виду вірусу можуть існувати штами, які мають різну гемаглютинуючу активність. Доведено, що найбільш придатними для виявлення гемаглютинінів коронавірусу є еритроцити миші, парагрипу-3 — морської свинки, ротавірусу ВРХ — півня. Установлено залежність між інфекційною активністю вірусу парагрипу-3, корона, ротавірусів та їхньою гемаглютинуючою властивістю — найбільший титр гемаглютинінів спостерігається за умов інфекційної активності збудників парагрипу-3, рота- та коронавірусів 7,0 lg ТЦД₅₀/см³ та вище. Тривале зберігання збудників парагрипу-3, рота- та коронавірусів ВРХ за температури мінус 18 °С та нижче не чинило негативного впливу на їхню гемаглютинуючу властивість, на відміну від зберігання означених вірусів за температури мінус 4 °С або багаторазової дефростації

Ключові слова: інфекційна активність, цитопатична дія, пневмоентерит

Список літератури

Мищенко В. А., Думова В. В., Черных О. Ю. Особенности массовых ассоциированных респираторных заболеваний взрослого крупного рогатого скота. Ветеринария Кубани. 2011. № 3. С. 13–15. URL: https://www.elibrary.ru/item.asp?id=16363611.

Fulton R. W. et al. Bovine viral diarrhea viral infections in feeder calves with respiratory disease: interactions with Pasteurella spp., parainfluenza-3 virus, and bovine respiratory syncytial virus. Canadian Journal of Veterinary Research. 2000. Vol. 64, No. 3. P. 151–159. PMCID: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC1189606.

Ellis J. A. Bovine parainfluenza-3 virus. The Veterinary Clinics of North America: Food Animal Practice. 2010. Vol. 26, No. 3. P. 575–593. DOI: https://doi.org/10.1016/j.cvfa.2010.08.002.

Hägglund S. Epidemiology, detection and prevention of respiratory virus infections in Swedish cattle: With special reference to bovine respiratory syncytial virus: doctoral thesis. Uppsala: Swedish University of Agricultural Sciences, 2005. 59 pp. (Acta Universitatis Agriculturae Sueciae, 2005: 121). URI: https://res.slu.se/id/publ/13130.

Бабин Ю. Ю. и др. Анализ вариабельности фрагмента гена гемагглютинина изолятов вируса гриппа подтипов Н3 и Н4, выделенных на территории РФ в 2008–2010 гг. Ветеринария и кормление. 2011. № 6. С. 8–10. URL: https://www.elibrary.ru/item.asp?id=20360934.

Правила відбору зразків патологічного матеріалу, крові, кормів, води та пересилання їх для лабораторного дослідження: затверджені Державним департаментом ветеринарної медицини Мінсільгосппроду України (наказ № 15-14/111 від 15.04.1997 р.). 35 с.

Головко А. Н. и др. Микробиологические и вирусологические методы исследования в ветеринарной медицине: справ. пособие. Харьков: НТМТ, 2007. 512 с.