Провідні лікарі міських ветеринарних клінік стверджують, що за останні роки почастішали випадки захворюваності котів на інфекційний ринотрахеїт в асоціації з інфекційними захворюваннями бактерійної етіології, такими як Escherichia coli, Shigella spp., Pasteurella haemolytica, Pasteurella multocida, Staphylococcus aureus, Staphylococcus hyicus, Streptococcus spp., Klebsiella spp., Proteus spp., Pseudomonas aeruginosa, Campylobacter spp., Mycoplasma spp., Haemophillus spp. Відсутність уніфікованих і доступних методів лабораторної діагностики асоційованого ринотрахеїту котів призводить до ускладненого його перебігу та труднощів своєчасного лікування хворих тварин. Метою роботи було визначення показників розповсюдження респіраторних захворювань та хвороб, що супроводжуються ураженням лімфоїдних органів котів у м. Кривий Ріг. Матеріалом для роботи були результати досліджень породних та безпородних котів, хворих на інфекційні хвороби, в період з 2021 по 2022 роки. Дослідження проводилися в умовах чотирьох приватних ветеринарних клінік м. Кривий Ріг, одержані результати систематизовані на кафедрі епізоотології та мікробіології Державного біотехнологічного університету (м. Харків). Встановлено, що частка інфекційних респіраторних хвороб склала 19,3 %, а питома вага інфекцій з ураженням лімфоїдних органів склала 13,0 %. Виявлено, що інфекційний ринотрахеїт котів проявлявся в асоціації з каліцивірозом, хламідіозом, бордетеліозом, мікоплазмозом. При дослідженні вікової динаміки хворих на асоційований інфекційний ринотрахеїт котів встановлено, що найчастіше хворів молодняк у віці 10 тижнів (23,0 %) та у віці 12 тижнів (20,5 %). У переліку імунодефіцитів у котів реєструвалися такі захворювання, як панлейкопенія, вірусний імунодефіцит, інфекційний перитоніт, вірусна лейкемія. При дослідженні статевої сприйнятливості до імунодефіцитів встановлено, що більшим відсотком — 61,5 % — хворіли самки, ніж самці — 38,5 %
Ключові слова: епізоотологічний моніторинг, інфекційний ринотрахеїт, імунодефіцити
Binns S. H. et al. A study of feline upper respiratory tract disease with reference to prevalence and risk factors for infection with feline calicivirus and feline herpesvirus. Journal of Feline Medicine and Surgery. 2000. Vol. 2, No 3. P 123–133. DOI: https://doi.org/10.1053/jfms.2000.0084.
Brice R. S. et al. A nosocomial outbreak of feline calicivirus associated virulent systemic disease in France. Journal Feline Medicine and Surgery. 2009. Vol. 11(8), 633–644. DOI: https://doi.org/10.1016/j.jfms.2008.12.005.
Meyer A., Kershaw O., Klopfleisch R. Feline calicivirus-associated virulent systemic disease: Not necessarily a local epizootic problem. Vet. Rec. 2011. Vol. 168, No 22. P. 589. DOI: https://doi.org/10.1136/vr.d160.
Cao N. et al. Development and application of a triplex taqman quantitative real-time PCR assay for simultaneous detection of feline calicivirus, feline parvovirus, and feline herpesvirus 1. Frontiers in Veterinary Science. 2022. Vol. 8. P. 792322. DOI: https://doi.org/10.3389/fvets.2021.792322.
Dmytryshyn O., Stefanyk V. Influence of some etiological factors on development of gynecological pathology and infertility of cats. Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies. Series: Veterinary Sciences. 2019. Vol 21, No 94. P. 66–73. DOI: https://doi.org/10.32718/nvlvet9412.
Gaskell R. et al. Feline herpesvirus. Veterinary Research. 2007. Vol. 38, No 2. P. 337–354. DOI: https://doi.org/10.1051/vetres:2006063.
Helps C. R. et al. Factors associated with upper respiratory tract disease caused by feline herpesvirus, feline calicivirus, Chlamydophila felis and Bordetella bronchiseptica in cats: experience from 218 European catteries. The Veterinary Record, 2005. Vol. 156, No 21. P. 669–673. DOI: https://doi.org/10.1136/vr.156.21.669.
Monteiro J. T., Lepenies B. Myeloid C-type lectin receptors in viral recognition and antiviral immunity. Viruses, 2017.Vol. 9, No 3. P. 59. DOI: https://doi.org/10.3390/v9030059.
